“Ротшильдова скрипка”…

Проблемою цього твору є те, що суспільство, люди, втрачають моральні цінності в своєму житті... Забувають любити один одного. Залишаються байдужими до чужого болю. Душі їх робляться зашкарублими , бронзовими, - їм не страшний ні вітер, ні дощ, ні сонце...
Саме про це «Ротшильдова скрипка» А.Чехова.
Головні герої твору – Яків Іванович та його дружина Марфа. Із, колись люблячого чоловіка, Яків перетворився на черствого трунаря, який заховав свою душу в домовину, та глибоко закопав її. Він називав Марфу « предметом», не звертав на неї уваги і лише завжди підраховував збитки. Яків був скупим і міркував лише про потенційні прибутки, які він міг би отримати, але не отримав, і тому вважав збитками. Свою дружину він не кохав, і навіть забороняв їй пити чай - вона пила лише гарячу воду, хоча гроші на чай можна було б знайти. Яків ніколи не цінував, її праці, а вона розпалювала грубу, готувала їсти, пекла хліб, ходила по воду, вкладала його, Якова, в ліжко, а поряд нього його єдину відраду – скрипку. Коли ж Марфа захворіла і була на межі життя та смерті, то Яків зняв з неї мірки на домовину і підрахував, що її смерть також буде збитком в 2 карбованці 40 копійок. Хіба це по-людськи? Банально, та навіть єврея Ротшильда він не любив лише тому, що той мав кумедну зовнішність і грав всі, навіть найвеселіші, мелодії з якимось сумом.
Оживала поволі очерствіла душа Бронзи - він навіть згадав про свою дитину, але було вже надто пізно - на межі, на останньому порозі життя опинився і сам Яків Іванов. Смутком, жалем, втраченими у підрахунку збитків роками плакала тепер його скрипка. Тендітним паростком пробивалася у його душі любов - тому і поспішив передати у спадок саме Ротшильдові свій інструмент і не помилився! Бо тепер Ротшильд дарував світові ту печаль - і пробивала вона сльозу , не лишаючи байдужим нікого...
А.Чехов застерігає, щоб таких, як Яків не з’явилося серед нас.