У людині все має бути прекрасним:

У людині все має бути прекрасним:
і тіло, і душа, і одяг,
і думки!
А.П. Чехов



Головна тема творів видатного російського письменника і драматурга – це життя звичайних людей, його сучасників, яких автор змальовує зі співчуттям до них і з обуренням проти умов, за яких вони змушені існувати. Життя у суспільстві, устрій якого майже неминуче примушує їх деградувати, і ніщо для його героїв не стає порятунком.
Я хочу детальніше зупинитися над твором А.Чехова „Людина у футлярі”. Тут автор усе ставить із ніг на голову, він шукає винного не в державі, а ,насамперед, в самій людині. Такий особливий підхід, дає цілком несподівані результати: причина приниження людини криється у ній самій.
До якої межі може деградувати людина письменник ілюструє на прикладі образу Бєлікова, героя оповідання „Людина у футлярі”, життя якого проходить під гаслом: „Як би чого не сталося”. Бєліков ховається від життя за допомогою вати у вухах і темних окулярів, він створює навколо себе „футляр”, але й сам непомітно перетворюється на „футляр”, у якому зберігаються якісь речі, але не душа.
Для справжньго кохання у футлярі місця також не знаходиться. Зрозумілими, йому, були лише циркуляри та газетні статті, в яких заборонялося що-небудь. По-моєму він - найнещасніша людина, яка відмовляє собі у всіх радостях. Проте герой отруює життя не тільки собі, але й оточуючим.
Бєліков боявся життя, але майже все місто побоювалось його – темну постать, яка весь час щось видивлялась. Він пригнічує усіх вчителів своїм „футлярним поняттям” під його впливом у місті стали боятися усього: говорити, знайомитися, читати книжки, допомагати бідним, учити грамоті. Небезпека, таких як Бєліков,для суспільства у тому, що вони душать усе живе. Свій ідеал, він міг знайти, лише пішовши з життя. І він іде, і тільки в домовині його обличчя набуває приємного, лагідного, навіть веселого виразу, начебто Бєліков радіє, що потрапив у футляр, з якого вже не треба ніколи вибиратися. Ціле типове явище тонгочасної епохи вгадується за постаттю „людини у футлярі”.
Але разом з тим оповідання Чехова аж ніяк не справляють гнітючого враження. Своїми творами письменник застерігає проти деградації та душевного самогубства, але не „прирікає” на них. І змальовуючи образ Бєлікова та розкриваючи проблеми людини, Чехов „лікував” читачів від моральної слабкостіта пасивності й закликав не піддаватися згубному впливу середовища, берегти в собі людину та шукати шляхи звільнення, шляхи до прекрасного. Адже людська природа подарувала світу усе най, найпрекрасніше, і ми починаючи однією людирою і закінчуючи цілим людством, маємо зберегти душу та людські цінності кожного.
І хочеться побажати: нехай прагнення називатися духовно красивою людиною ніколи не вичерпується в кожному з нас. Хіба не цьго так хотів „великий” Чехов? І хіба не про це, зізнаємося собі відверто, мріємо і ми, люди сьогодення?